Про громаду

На початку XX ст. одним з найбільших землевласників Малинської волості був Вацлав Билина. У селах Ворсівка та Ворсівська Рудня йому належало 1979 дес. землі. Це була освічена людина з сучасними поглядами на ведення господарства та ставлення до громади. Підтримував дружні зв’язки з родиною всесвітньо відомого вченого М.М. Миклухо-Маклай, яка проживала в Малині. В. Билина був членом праління Малинської богодільні С.Радзивілл. Він активно займався благодійністю. За кошти  Билини у 1850 році  було здійснено капітальний ремонт Ворсівської Свято-Миколаївської церкви.

Read more...

ВОРСІВКА – село, центр сільської ради. Ворсівка має дуже давню і насичену багатьма подіями історію. Почнемо  з сивої давнини. Археологічні розкопки та знахідки копачів засвідчують, що життя у  Ворсівці вирувало з давніх часів. Тут були знайдені монети часів Візантійської імперії, Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої. Найбільш ймовірно, що на піщаних дюнах біля озерця Круглик знаходилися стоянки доби неоліту. Нині в музейній кімнаті місцевої школи зберігаються кам’яні знаряддя праці, виявлені учнями  на території села. Археологами біля села виявлені матеріали доби бронзи, давньоруські кургани.

Цікаве походження назви села. За однією з них наймення Ворсівки походило від заняття його давніх жителів, які займалися обробкою вовни і рослинного волокна, передусім льону. Тогочасна технологія обробки сукна передбачала ворсування. Ворс на сукні одержували вичісуванням водою, для цього його клали в сітчасті корзини з лози, які оберталися потоком води. Однак таких документальних підтверджень, легенд чи спогадів старожилів про те, що Ворсівка була одним із центрів обробітку вовни, нами  поки що не виявлено.

За іншою версією походження назви села має більш давні корені. У книзі відомого дослідника історії України Литовської доби  Б. Клепатського, із посиланням на середньовічні документальні джерела згадується і інша назва села – «Ворсичі». Багато вчених відносять  виникнення  назв населених пунктів із закінченням на –ичи та –ичі до періоду первіснообщинного ладу. Причому творення цих назв вказує, що їх утворення припадає на другий етап еволюції суспільства: патріархальну сім’ю родової общини пізнішого часу, коли вся сім’я була вже зосереджена навколо родоначальника чоловічої статі.

Read more...

У XIV ст. українські землі увійшли до складу Великого князівства Литовського Саме в цей період ми маємо перші письмові згадки про Ворсівку. Одними з перших відомими нам власниками села були Івашко Гвоздь, а потім Мишко Затика. В 1496 р. Федко Козакевич звернувся з проханням до литовського князя Олександра передати йому ворсівські землі після смерті Мишка Затики, який не мав сім’ї і дітей. Своє прохання він мотивував тим, що його маєтність знаходилася поруч – в Новосілках (біля Обліток), а Івашко Гвоздь його рідний дядько. Далі чолобитна обривається, але, як вказував відомий дослідник середньовіччя П. Клепатський у своїй книзі «Очерки по истории земли Киевской», скоріше за все прохання Козакевича було задоволене. У 1545 р. селище Ворсіцьке (так тоді називалася Ворсівка), що входило до складу земель Житомирського замку, перебувало у власності родини знатних шляхтичів Стрибилів.

Під час національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького адміністративно-територіальними одиницями відновленої Української держави були полки. У Київському воєводстві діяло три з них – Київський, Білоцерківський та Переяславський. Полки відповідно ділилися на сотні. Згідно з Реєстром війська запорізького 1648 р. у Київському полку налічувалося 18 сотень і 2010 козаків.

Після укладення в серпні 1649 р. Зборівського мирного договору між гетьманом України Б. Хмельницьким та польським королем Яном II Казимиром Українська держава визнавалася польським урядом у межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. Визначався кордон вздовж річки Случ, який польські війська не мали права переходити. Тому на  кордонах з Польщею створюються нові козацькі сотні, які несли прикордонну службу. Однією з них і стала Ворсівська сотня, яка існувала з 1649 по 1651 рр.

Read more...

Кожен етнос, проживаючи віками на своїй землі, давав поселенням, рікам, урочищам, лісам тощо притаманні тільки цьому етносу топоніми (назви) й гідроніми(імена, які походять від назв річок, озер, боліт).

У давні часи наші пращури також не часто послуговувалися чужими топонімами і гідронімами, бо вони були для них далекі і незрозумілі. Своїм поселенням (селам,. хуторам), угіддям, річкам і цілим лісам вони давали назви, які уособлювали природу краю, її особливості, красу і велич.

З давніх-давен значна частина ворсівських земель зайнята лісами і, цілком зрозуміло, що поширеними назвами є саме ті, які походять від нього. Серед них – Букач, Букачка, Дуброва, Дуброва при Візниці, Великий Ліс, Гай, Гайок, Маршові Полянки, Ільків Чагар, Довгий Чагар, Прохорова Поляна, Лісна Дага, Василькова і Васильова Посадки.

До топонімів, які пов’язані з лісом відноситься і назва колишнього хутора Товстий Корінь. Старожили цього поселення розповідали, що на місці заселення був дубовий пень, на якому могли розміститися біля 6 чоловік огрядної статури.

Широко представлені на ворсівських землях топоніми, які розкривають видовий склад рослинності. А саме Березина, Осичняк, Вербняк, Лози, Круглик, Ракитне Болото, Мігунове Багно, Дубина та ін.

Урочище  Горе Луг знаходиться між Ворсівкою та Королівкою у долині річки Візні з дуже бідною луговою рослинністю і не випадково отримало від ворсівчан таку влучну назву.

Пам'ять місцевого населення зберегли назви лугів: Веретьонки, Заводна, Грузьке, Джерельце, сіножатей – Лисова, Любинишина, Ксьондзова, Товстокоранська, Лужок. Жидова, Пастовня, Іванківська Долина, Теребіж, Дуведова, Придатки.

Read more...