Новини
•12 •жовтня• 2011•
«Не таланить українцям з гетьманами: як не зрадник, то — підлий зрадник…»
Миколу Трохимовича ПРОКОПЕНКА у Ворсівці знають усі. І не дивно: за 31 рік головування для жителів громади він своя людина. Вже давно на пенсії, проте ще й досі навідується до односельців, здебільшого до старожилів, аби записати спогади про минуле: уже кілька років Трохимович пише історію Ворсівки.
Історія села тісно пов’язана з козацькою добою в Україні — саме тут, в «городе Орсов» свого часу стояла Ворсевска козацька сотня Києвского полку. Про це, як відомо вже, мабуть, усім малинчанам, не лише ворсівцям, є письмова згадка — у «Реєстрі війська Запорізького» Ярослава Дашкевича, датованого 1649 роком.
З перегляду цього реєстру, правда, не середньовічного, а передруку його 1995 року, видавництва «Наукова думка» і почалась наша розмова у Миколи Трохимовича.
Перше прізвище у списку Ворсівської сотні — Іван Кгуз (Гузь), це сотенний, далі козаки: Кузьма Шишич, Степан Плєсун, Василь Максименко, Семен Кириленко, Андрій Хоменко, Юхим Сорокониренко, Семен Темниченко, Андрій Козолупенко, Герасим Куриленко, Грицько Жилка, Савка Луценко, Гаврило Букчаненко, Ігнат Дубенко, Богдан недбайло, Яцко, Почухлій, Грицько Кожушко, Тишко Хвещенко, Філон Маленький, багато інших, за реєстром — 105 козаків.
— Миколо Трохимовичу, перечитуючи прізвища чи то прізвиська козаків, а деякі згадуються і двічі, сподівалась у Ворсівській сотні знайти Прокопенка…
— Прізвище Прокопенко згадується у реєстрі Київської козацької сотні. Але впевнено стверджувати, що я прямий нащадок козака Прокопенка не берусь. Хтозна, як вертілось колесо історії кілька століть тому, нині ми можемо лише вивчати достовірні факти і на основі їх робити імовірні припущення. Хіба ж нецікаво будь-кому знати, чийого він роду, історію рідного краю?
Історію Трохимович любив завжди, ще з дитинства, коли ховався десь у затінку і слухав, як на призьбі посідавши гомонять про життя діди. Тоді вперше почув про те, що село колись городом Орсов було, козацьким сотенним містечком і козаки в селі були не гірші од запорізьких. А згодом, при кожній нагоді читав-перечитував історичні книги.